Перегони світла і темряви. Фентезі

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Коммунарец, 22 лют 2018.

  1. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    р е к л а м а
    Паладін: шлях світла.
    46 Вiд Карпат i до Путивля. Рейдовая эпопея. Передiсторiя

    Сiмьдесят п'ять рокiв тому
    вiд Путивля до Карпат,
    вiв Ковпак свою бригаду
    щоби вражу бити силу.

    По Полiссю та Волинi,
    через Чотириполiвку,
    шумщиною ковпакiвцi
    вийшли на саменький Галич.

    Наробили шуму, крику,
    i як трохи вгамувались,
    то додому зазбирались...
    Та шкода, заборгували.

    Тож, нiзвiдки, не вiзьмуться,
    конi, сiно, врештi iжа,
    щоб пройти з-пiв Украiни,
    брали все те у селян.

    Замiсть грошей йшли розписки,
    зобов'язання таке:
    що повернуть те, що взяли...
    Так, принаймнi, обiцяли...

    В мого дiда пiд розписку
    Сидiр видурив кобилу -
    був Артемович чудак,
    що хотiв, те й вичворяв.

    Як пройшла лиха година,
    дiд з документом в Сiльраду...
    Прошу повернути борг:
    розпис Ковпака i штамп!

    То потилицi чесали,
    то провiтрювали штанi,
    не виходить - ну нiяк,
    бо самi не мають того!

    Врештi запропонували
    до колгоспу написати
    всiм заяву вiд родини,
    ще й купити трохи займу.

    Якщо треба вам кобилу,
    щоб жирiти як куркуль,
    то звернiться до контори,
    з вивiскою енкевеес.

    Може, там вам чим зарадять:
    В Магадан пошлють шукати,
    всi шукають там кобили,
    наче правда краще хлiба.

    Дiд дожив спокiйно в хатi,
    без кобили, але з хлiбом,
    тяжкий був той хлiбинець,
    зпечений iз трудоднiв.

    Врештi, час прийшов радiти,
    стала ненька незалежна,
    вирiшив пiти в Путивель,
    рейдом з Галича на схiд.

    Хочу глянути хоч оком,
    чом батьки так бiдували,
    може та кобила бiла,
    стала Ковпаку в пригодi?

    Може ковпакiвцi були,
    як махновцi чи злодii,
    розжилися, як буржуi,
    може повернуть вiдсотки?

    08.08.2018
     
    Останнє редагування: 9 вер 2018
  2. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    Паладін: шлях світла.
    46 Вiд Карпат i до Путивля. Рейдовая эпопея. Нiжинськi спокуси

    Йшов весною до Карпат
    iз волинського села,
    що лежить як острiв Патмос,
    на однiм меридiанi.

    Три столицi Украiни
    паралель п'ятидесяту
    наче дивний коридор
    для села мого зробили.

    Всю весну блукав в Карпатах,
    як в мультфiльмi козаки,
    визволяли iз полону,
    я шукав слiди кобили.

    Бачили, як партизани,
    йшли на Галич i обратно,
    потiм Вiнниця i Киiв -
    лiтом я туди дiстався

    З Дарницi на Дарницю:
    марш-бросок з метро на дизель,
    ввечерi вже прогулявся
    в Нiжинi центральним сквером.

    Гарно, чисто, зелень-синь,
    сонцем зморенi мiщане,
    у монастирi жiночим,
    вже вiдбiй - лягають спати.

    Наступає час недобрий,
    шукачi пригод у скверi
    iскушають всiх i вся:
    краще вдень там прогулятись.

    На скамейцi представник,
    вiд братви куняє нiби,
    оком жадiбним дiвчат,
    в мiнi-юбках проводжає.

    А останнi дефiлюють,
    як на подiумi б....,
    трохи б скромностi дiвчатам,
    не завадило б придбати.

    Воiни з АТО полюють,
    зваблюють своiм соцстаном,
    грошi маючи в кишенях,
    дичину вгощають пивом.

    Не випробував я долi,
    не шукаючи iсторiй,
    пересидiв на вокзалi,
    електрички дочекавшись.

    09.08.2018
     
  3. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    Паладін: шлях світла.
    46 Вiд Карпат i до Путивля. Рейдовая епопея. Конотопський гузель


    Електричка з Нiжина
    обережно просувалась,
    наче зачепитися,
    на зорi боялася.

    Придивлявся, прислухався,
    до усього, що навколо,
    тут - руiни, там - руни,
    i гадав, що запiзнився…

    Царський той старий завод,
    пам’ятаю iз дитинства:
    iздив ще iз Комунарська,
    вже тодi його ламали.

    Добре будували, мiцно,
    комунiстам не вдалося
    знищити «до основанья» -
    може патрiотам вдасться…

    Але переляк пройшов,
    Конотоп мене зустрiв,
    нi оркестром, нi пicнями:
    чистим, вимитим пероном.

    Як i обiцяв, приiхав,
    у сiм сорок за мiсцевим –
    Капiтошка з переляку
    заховався десь у лiсi…

    Що ж, в життi усе по парi:
    свiт i темрява iзвiчно,
    зло й добро, як суперечка,
    мiж усiм тонкий кордон.

    За вокзалом дуже брудно,
    в пояс колиться бур’ян,
    туалет такий, що… Стрьомно…
    Взагалi туди ходити.

    Люди продають продукти
    на дорозi, ганку, схiдцях,
    а на ринку привокзальнiм
    людям брилу пiдложили.

    Лазять через неi всi,
    i старi, i молодi,
    iнвалiди, бiзнесмени,
    ну i я собi також.

    Прогулявся аж до церкви,
    там молився, свiчку ставив,
    взнав, де є монастирi,
    i по рельсах повернувся.

    В Конотопi дивне диво:
    можно колiєю гнатись,
    по трамвайним рельсам:
    про трамваi вже забули.

    Можно метрiв сто на рiк
    рельсiв тих здавати в лом,
    виконати план бюджетний
    i навести лад у мiстi.

    Далi в мiсто не ходив:
    логiка проста у мене –
    де живуть простi – так всюди,
    де багатi – там не пустять.

    До мiськради не ходив,
    щоб вiдсотки зняти… навiть,
    хтiв червонця на бензин
    дати на косьбу бур’яну.

    Всi такi… Бо незалежнi?
    Фиркають на допомогу,
    i нiкому нi до чого
    справа в руки не лягає.

    Македонського, мабуть,
    треба Олександра iм,
    щоб прийшов та разрубав
    гузля конотопського.

    10.08.2018

    Що таке гузль?
    Один чоловiк менi колись роз'яснив: це нарiст лайна на перегородцi в чоловiчих трусах, якщо довго не пiдмиватися i не мiняти труси.
     
    Останнє редагування: 10 вер 2018
  4. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    Монахи тоже пишут стихи. Вот недавно нашел в Церкви брошуру "Душу моя покой находит в Боге" - автор архимандрит Борис (Масленников).
    Вот его стих на ту же тему - кто есть виновный?

    Кто кого обманул и кто кому солгал? Вот в чем вопрос... А в нем ответ.
     
  5. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    Паладін: шлях світла.
    45 На хрещення Русі -1030. День восьмий - десятий (закінчення)

    Не буду довго сльози лити на прощання,
    та покидати затишну обітель,
    усе ж мені прийдеться - сурми кличуть.

    Іду по селах - в кожному герой:
    то Бойку - вчений-партизан, загиблий,
    а то Попович, космонавт з Сусідок.

    Вже з Бишова автобусом на Київ,
    який зустрів підвищенням тарифів
    без винятку на послуги й товари.

    Давненько в Києві колись я був,
    і то, як працював, а в вільний час
    по кабаках чи в казино іграв.

    Але закінчилось те мерво мирно,
    без спроб до суіциду та боргів,
    зате відчув, як може затягнути...

    Тепер от йду з Хрещатика до Лаври,
    а натовп шаленіє від емоцій,
    хапає все, що треба і не треба.

    То філософія така сучасна,
    отримувати якнайбільше всього -
    бо вчать, що маємо одне життя.

    Заночували декілька прочан,
    на території печерних храмів,
    картон під себе - замість ліжка.

    А вранці першими були в печерах,
    Іллю в гробу із Мурома побачив...
    На хрестний хід сходилися прочане.

    Дощ сильний злив усю пилюку з шляху,
    на горку шли окремо друг від друга,
    назад - рядами стислими із православних.

    Метрополіти, батюшки, владики,
    черниці, матушки, ігуменьї,
    з епархій різних віруючі йшли.

    Народу - море, а думки як хвилі,
    несуть усе й на беріг викидає:
    і добре є і є непотріб також...

    Здивований давно я вже людьми:
    неначе йдуть до Господа з мольбою,
    а хто не з ними - проклинають!

    І замість того, щоб молитись,
    за тих розкольників чи уніатів,
    йдуть проти Господа - не вибачають.

    Вночі знов дощ і блискало страшенно,
    але чомусь не чутно було грому,
    залишившися просто неба, спали під навісом.

    На ранок там зібралися владики
    Онуфрія чекали - Метрополіта України,
    який там службу, відслужив, однако.

    Стояв- стояв, та вирішив піти
    до парку перемоги подивитись,
    на техніку колишнього Союзу.

    Був зачарований зверинцем,
    така була колись силенна сила,
    що всі боялися її у світі.

    Ніхто не міг і припустити навіть,
    що той колос візьме та й зникне,
    але потому з'явиться блудливе знову.

    Ну от і все, на тому буде крапка,
    коли блудливе буде спалене під небом,
    а переможець буде ввігнаний у пекло.
     
    Останнє редагування: 13 вер 2018 у 14:02
  6. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    Паладін: шлях світла.
    27 Перша хресна дорога

    Щоб після трапези жирок не зав'язався,
    бо дуже смачно все було із приводу
    приїзду двох архієпископів в Маняву,
    які в неділю службу урочисту провели:
    я вирішив піти у скіт, що на горі.

    За честь велику мав прибрати посуд з столу,
    таке не кожному довірять - я був радий,
    але не все так файно в нашім королівстві,
    скажу отак: який устав - такі і нрави,
    одразу вийшов, взявши дощовик і воду.

    Дощик змочив дорогу, що вела на гору,
    розмокла глина, рівчаки вода промила,
    повз мене рокери на мото та туристи,
    у джипах повноприводних прогнались вгору,
    лякаючи мене, всіх звірів, навіть небо.

    Під сонцем парко, впріло аж чоло - ще й слизько,
    примітив як про себе те, що вже не перший,
    я бачу по дорозі православний хрест
    і вирішив порахувати їх, коли...
    Піду донизу із скіта у монастир.

    В скіту нікого не було, крім алабая,
    там в храмі помолився - далі не пішов,
    бо далі, нібито, є водоспад манявський,
    кілометрів з дванадцять - надто далеченько,
    туди й назад до служби явно не встигаю.

    Назад йдучи, у кожного хреста беру,
    в ладоню камінця, щоб лік хрестам не збити,
    бо треба гальмувати і в напрузі бути -
    з гори не легше йти, ніж дертися туди,
    але побачив Бембі - молоду косулю.

    В долині, у останнього хреста з заліза,
    я чотирнадцятого камінця підняв,
    і так пізнав свою дорогу хресну першу...
    Гадаю, шлях мене чекає довгий дуже,
    покритий кров'ю, потом і сльозами.

    Ось час настав збирати камінці - то правда,
    мій час настав, як стації проходив вперше,
    залишилось зробити все, що не зробив,
    і прочитати те, чому навчав Господь,
    щоб нагадати всім, як врятуватись.

    21.05.2018
     
    Останнє редагування: 17 вер 2018 у 14:41
  7. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    Паладін: шлях світла.
    58 Рош Гашана в Умані

    Ну все, неначе я додому
    (тихенько вирішив для себе),
    через Вапнярку й Жмеринку,
    з південної Пальміри їду.

    Але то я так спланував,
    забув, що небо розставляє,
    на Жмеринку ми запізнилися,
    наступний дизіль йшов ... На Умань.

    В Христинівці заночував,
    на ранок Умань зустрічала,
    осінній день приємно ніжив,
    хотілось сісти і погрітись.

    Але по довгих східцях вверх,
    перед Шевченком перебігши,
    училище медичне трішки,
    мій хід до центру зупинило.

    Пригальмував я не з того,
    що там перевдягалися,
    в халати білі й заправлялись,
    дівчата в різних сексі-позах...

    Здивований, я дуже був,
    що відбувалось просто неба,
    отак привчать медперсонал,
    аж поки Гіпократ не дасть по сраці.

    Пройшовся трохи ще вперед,
    у роздумах про медицину,
    аж тут я вийшов на пустирь
    і запитав:"А де той центр?"

    Тут прибиральник каже ззаду:
    - Ото він, перед вами є...
    Сміятися хотілось довго,
    та сумно було на душі...

    Перевелися меценати,
    для спонсорів нема прибутку,
    у тому, щоб навести лад,
    сказав я тільки:"Ой, вей, вей..."

    Але то квіточки були...
    такой вулиці брудної,
    на честь російського поета,
    ще в місті жодному не бачив...

    Залишимо подробиці,
    як там хасиди святкували,
    свій новий рік - той Рош Гашан,
    зустріли добре, як на мене...

    Сказати честно - був готовий,
    що я прибув сюди тоді,
    коли зайти могли усі,
    а не лише одні хасиди.

    В ці дні, на місяць молодий,
    трублять в бараній ріг - шофар,
    в цей день появиться Месія,
    їх цар, володар-визволитель.

    Моліться за нього, моліться,
    мені потрібний також він,
    не просто так, не для забави,
    а знищити блудницю враз.

    Схрещу я пальці, щоб збулося,
    а поки що повернемось,
    до православних христіан
    та джерела їх, іюдеїв.

    І ті, і ці, псалми читають,
    що цар Давид колись писав,
    от рабі Нахман взяв і склав,
    зернята істини докупи.

    Хто їх читає - має захист,
    всі десять - від усіх гріхів,
    а якщо на його могилі -
    то спишеться найтяжчий гріх!

    Нема чого читати з плачем,
    співати краще й танцювати,
    до синагоги не ходити,
    молитися - де заманеться.

    Дозволив Нахман всім молитись
    на ідіші або івриті,
    у православних суперечка:
    на мові або на старослав'янськом.

    А ще немає у хасидів
    в науці сатани й чортів-
    лише контакт людина - Б-г:
    живи, радій і не гріши!

    Ще більше Бога прославляй,
    і будеш мати хліб та одяг,
    і захист ще від ворогів
    і грішної людськой натури.

    То що, даремно в Умань їхав?
    Єврею бідному я дав,
    без жалю пару гривень дрібних,
    бо кажуть, буде щось за це)

    Ще прочитав псалми,
    Тикун Аклалі від Нахмана,
    а також в нього попросив,
    не особисте, дещо інше...

    Вечірнє шоу із фонтанів,
    найбільш сподобалось за все,
    але обожнювати шоу -
    я зовсім не збираюся.

    Остання ніч була під небом,
    наступної - я був вже вдома,
    неначе добре все й чудово,
    та розслаблятися ше рано...

    17.09.2018
     
    Останнє редагування: 18 вер 2018 у 13:24
  8. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    Паладін: шлях світла.
    28 Блаженний камінь і бажання

    Недалечко від монастиря,
    через два мости гірської річки,
    в тихому чудовому куточку,
    на крутому косогорі в лісі,
    камінь є блаженний, заповітний.

    Як Батий спалив вщент руський Київ,
    то ченці пішли шукати місце,
    де б вони могли за всіх молитись,
    дарував їм Бог блаженний камінь,
    поряд скіт Манявський збудували.

    На князівство брав благословення,
    сам Данило Галицький і воду пив,
    наче гарно все було для нього,
    доти, поки він не став шукати,
    допомогу десь в старому Римі.

    Люди і царі усі народів,
    мають завжди ваду перед Богом-
    просять, обіцяють і клянуться,
    як отримають - то забувають,
    не віддічують, ще й потім зрадять.

    Люди йдуть до каменю і досі,
    але добре, що туди немає ще
    ні фунікульора, ні дороги,
    із комфортом і мотелей-супер,
    хто дістався - тим і пощастить.

    Там чистіше, ніж на багатьох,
    із подібних цьому закладів,
    охорона й прибиральники -
    геть відсутні: тут не смітять,
    наодинці тет-а-тет із Богом...

    Звісно, є любителі нашкрябать,
    свій автограф - справа не велика,
    їм воздасться - як вели себе...
    Камінь той - то просто камінь гірський.
    Раптом може... То чиєсь обличчя?

    Дочекалися записки того,
    хто три вибрав й небо попросив,
    їх бажання щоб здійснились,
    потім і для всіх, хто тут писав...
    Як прийшли сюди - це було варто.

    Не писав за себе нічого,
    вже і так все майже маю,
    кажуть - бійся здійснення бажання,
    про що давно жадав і мріяв.
    Отак... Не треба спокушати небо!

    Залишається тепер одне:
    витримати труднощі усі
    і здолати перепони всі:
    зовнішні і особливо ті,
    що зсередини з'їдають душу.

    Звір, який живе в самій людині,
    той утробу має ненаситну,
    та з егоїстичним жирним задом,
    він, як крокодил у синім небі,
    душі проковтне, неначе сонце.

    І живуть усі у темряві,
    і трясуться, і бояться того,
    хто краде дітей і робить зло,
    звабить, висмокче і в пекло кине,
    звірям небезпечним на поталу...

    Час недовгий - самі придивіться,
    зараз всі багаті багатіють,
    то спокуса - їм не заздріть,
    бідні ще стають бідніше,
    мають від самого Бога іспит.

    Тяжко, тяжко з ним боротись,
    тільки той здолати його зможе,
    хто в Ісуса свято вірить:
    прийде немо і поборе звіра,
    злого і презлого крокодила!

    Вирве сонечко із пащі злого,
    стане жити радісно у світі,
    повернуться всі пропащі діти,
    в райський сад бітьківський й сина,
    Дух Святий вітає над яким.

    21.05.2018
     
    Останнє редагування: 18 вер 2018 у 14:06
а де твій аватар? :)