ЧОМУ МИ ПРАВОСЛАВНІ ЧАСТИНА 3,4

Published by Nagorny in the blog Блог Nagorny. Перегляди: 32

Частина 3

Почуття

«Володій почуттями, особливо зором і слухом, зв’яжи, тримай язик. Хто не приборкає цих трьох, того внутрішнє — у розкраданні, у розслабленні та в полоні». (святитель Феофан Затворник)

У духовному житті християнина важливі всі три почуття — віра, надія й любов. Але за євангельським словом, любов із них є більшою. (1 Кор 13:13)

Людина наділена почуттями, вона може радіти, бачити прекрасне, відчувати чужий біль, усе це виходить від нашого серця, яке здатне любити. Цими властивостями, якими Бог сам володіє, наділив Він і людину.

«І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим та за подобою Нашою». (Бут 1:26)

Ці властивості дають людині можливість бути подібній Богу, точніше, бути Йому помічником, щоби творити, бути художником-архітектором.

Почуття людини дають їй здатність відчувати Бога, відрізняти добро від зла, тобто, бути в одному дусі з Богом, щоби не віддалятися від Нього. Про ці властивості говорив Господь: «Царство Боже всередині вас є». (Лк 17:21)


Керуючись цими почуттями, людина наближається до Бога, а з утратою їх вона втрачає Бога й починає свідомо грішити, створюючи інші філософії та релігії. Такою оманою вона надає демонам можливість отримувати владу над людьми.

Декотрі кажуть, що вони не грішать, але зречення Бога є великим гріхом, після якого всі інші гріхи починають насаджуватись у людині, як не у ній самій, то у її наступних поколіннях, бо з посіяного бур’яна не збирають пшениці.

Гріх, увійшовши в життя людини, змінює її можливості, і демони, використовуючи людину, ведуть боротьбу з Богом.


«У пекло скинута гординя твоя з усім шумом твоїм; під тобою підстилається черва, і черва – покров твій. Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи. А говорив у серці своєму: “зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на гор`і у зібранні богів, на краю півночі; зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього». (Ісая 14: 11-14)



Демони — це жорстокі потвори, які внаслідок падіння втратили властивості Бога, а замість того в них почали розвиватися протилежні властивості: злоба, гнів, ненависть, блуд, гордість. Ворог людини ніколи не показує себе явно, він, щоби ввести людину у спокусу, придумує різні хитрощі, а всі пристрасті, які ведуть до гріха, приписує людині як властивості душі.

Тому з утратою добрих почуттів людина робиться жорстокою, нездатною любити, відрізняти добро від зла, мати віру і відчувати Бога, а відтак і спілкуватися з Ним.

Часто зло постає у вигляді добра, обіцяючи Царство Боже на землі (комунізм, глобалізація, об’єднання всіх вір), де не треба буде важко працювати, і таким чином здобуває багато прихильників і бажаючих жити в такому царстві. І, оволодівши розумом людей, демони призводять до насильства та війн, призводять людей до страждань. Перебуваючи в стані ейфорії, люди готові йти на все, навіть віддати своє життя, вони вирішують свої проблеми за рахунок чужих, шляхом незаконного збагачення, приєднання чужих територій і тому подібне. Тому неправедна філософія або вчення, яке не вчить Закону Божого, призводить до війн та страждань, де гинуть люди мільйонами заради матеріальних благ. Так створювались імперії, які, подібні Вавилону, руйнували потім самих себе.

Почуття потрібні людині не тільки, щоби мати віру і відчувати Бога, але й щоби мати здібності відрізняти добро від зла. І тут теж ворог людини вигадав тенета для душ віруючих, людина часто стикається з небезпекою обману. Завжди є ризик сприйняти душевне за духовне й переплутати небожественне з божественним, бо сам сатана прикидується ангелом світла (2 Кор 11:14).


Люди часто, не очистивши себе до кінця від гордині, блуду і грошолюбства, хочуть піднятися до рівня ангелів. Ці всі пристрасті не втікають від віруючого, а намагаються себе виявити в духовному житті, і тому, перекручуючи слова, їхнє правдиве розуміння, такі люди віддаляються від істини. Це не їхня провина, це наслідок неправильного богослів’я та неправедних учителів, які відмовилися від учення православних старців.

Отці Церкви забороняли шукати якихось особливих духовних переживань і закликали до найсуворішого контролю своїх почуттів і емоцій у духовному житті.

Почуття — це властивості душі, але вони не мусять безконтрольно володіти душею, підкоряючи собі розум і серце.

Пастирська дорога — це дорога Христа, якою ми мусимо йти, і ця дорога є радше скорботна, ніж радісна, бо належить душі пройти скорботи й обмеження, аби скинути із себе все, що заважає її спасінню, не через фанатичну віру, а через учення Ісуса Христа, яке було викладене в Євангелії, та через духовних святих, які зберегли вчення Христа через одкровення. Оцінюючи свої вчинки, ми можемо йти цією дорогою, з якої легко зійти, піддавшись лінощам, байдужості та самовпевненості. Кожен віруючий не може йти шляхом істинним, коли не буде знати ці пастки, які розставили темні сили, і лише тоді, коли він здобуде досвід у цьому, Дух Божий допоможе йому обходити їх без перешкод.

Не треба лякатися, що це важка дорога, Господь поруч із тим, хто йде Його шляхом, і допомагає душі, надихаючи її Своїм Духом відрізняти добро від зла, проявляти мужність, де вона потрібна, проявляти мудрість, бо Господь є Істина. Не очистивши себе і виявивши лінивство, душа легко піддається омані, шукаючи виправдання, а не покаяння, і, таким чином, легко сходить із праведної дороги.

Людина мусить очиститися від своїх пристрастей шляхом пізнання себе через Бога, і пізнання Бога через себе. Це досить важка праця, і не кожному під силу взятися працювати над собою, легше себе визнати вже очищеним, або святим, і не морочити собі голову, але це примана демонів для обдурення людини, щоби вона являла себе такою, якою насправді не є.


Почуття сили душі — одна з трьох основних душевних сил людини, поряд із розумом і волею. Також під почуттями розуміють емоційні стани (душевні й духовні).

«Володій почуттями, особливо зором і слухом, зв’яжи, тримай язик. Хто не приборкає цих трьох, того внутрішнє — у розкраданні, у розслабленні та в полоні». (святитель Феофан Затворник)

Почуттями ми славимо Бога, як славив єврейський народ, коли Господь входив у Єрусалим — так православні славлять Бога на літургії.

За труднощів або випробувань можлива втрата любові та надії. Під впливом страху за своє життя або втрати майна людина може втратити віру, бо більше полюбила матеріальне, ніж духовне. Вона може зректися Бога, як зрікся апостол Петро Господа. Так мільйони християн втрачали віру з тієї чи іншої причини.

І зрештою, за втрати віри та любові, керуючись почуттями ненависті до віруючих як конкурентів, які заважають керувати народами, людина може стати противником Бога та боротися з Тим, хто її створив, Який дав їй життя.

Настільки великим є це блюзнірство. І все це не вигадки чи казки, це реальність нашого суспільства, духовна боротьба в якому йде в невидимому — духовному світі. Тому, через падіння моралі й тяжіння до матеріальних цінностей люди можуть не тільки впасти в гріх, але і стати зброєю в демонів проти Творця. Усе це нав’язується людям під виглядом справедливості й толерантності до людей, які мають збочення. І ці збочення вже рекламуються як позитивні якості людини, запроваджуючи закони, які захищають їхні гріховні спокуси, і вже не вважаються гріхом. Ба більше, це вже стає нормою для віруючих, спираючись на те, що Бог — це любов, і він любить усіх, незалежно від стану та віри людини. Тобто, у нас під виглядом толерантності гріх уже не вважається гріхом, і все Святе Письмо вже не має актуальності, усі маги, усі язичники, які поклоняються демонам, стають законними, бо Бог усіх створив і всіх любить. Як легко людей обдурити, і все більше й більше людей сповідують таке мислення. Під прикриттям, що Бог любить усіх, приховується демонізація суспільства, яка призведе до влади демоничних структур, які ведуть боротьбу з Ним. І що найгірше, це нав’язується в духовних вченнях деяких релігій самими священиками.


Це досить важливе питання, це питання спасіння душі, і якщо душа не служить Богу, вона робиться противником Його. Тому спасіння, як декому це може здатися неважливим, виносить насправді фатальний вирок тим, хто втратив Бога. І віруючі, які вважають себе вірними, але не живуть за заповідями й не мають Духа Його, такі віруючі не зможуть відрізнити добро від зла і виправдатись, аби мати шанс на спасіння:

«Тому тi, що живуть за плоттю, Боговi догодити не можуть. Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тiльки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той i не Його». (Рим 8:8–9)

Коли душа згрішить, то гріх непрощений починає діяти на розум, виправдовуючи гріх, а потім розум, замирившись з гріхом, починає виправдовувати його, і через деякий час вихвалятися ним як гідністю. І так один гріх за іншим наповнюють душу людини такою мірою, що вона не має можливості злетіти, а, обтяжившись, сходить на дно до пекла. Серце починає переоцінювати цінності, замінюючи духовне на душевне й на матеріальне, смирення замінюється гординею, від якої починаються всі смертні гріхи.

Св. Отці пишуть, що серце здатне мислити, і воно є вмістилищем почуттів, що йому притаманні емоції радості, скорботи, страху, рішучості та інше. У Біблії написано: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя». (Притч 4:23)

Св. Отці підкреслюють, що в людському серці відкриває себе Бог. Справжня молитва виходить із чистого серця. Апостол Петро у своєму першому посланні каже: «Блаженні чисті серцем» (Мф 5:8). «Серце чисте створи в мені, Боже» (Пс 50) — волає цар Давид.

Воля людини скоряється серцю людини, і що зберігає серце людини як скарб, те починає підкоряти собі розум і волю.

Коли серце людини забруднене гріхом, душа отримує ватажка, який вестиме душу до пекла. Щоб очиститися від впливу нечистих сил, треба ходити до православного храму, де через покаяння і благодать Бог дає очищення й укріплення. На літургії відбувається таїнство перетворення душі, і людина розкаювана отримує полегшення й очищення від впливу нечистих сил:

«І дам вам серце нове, і дух новий дам вам; і візьму з плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце плотське». (Єз 36:26)

Господь, ведучи душу, впливає на неї явно через Святе Письмо, одкровення й голос совісті. Темні сили намагаються впливати на людину таємно, щоби людина не підозрювала, до чого її ведуть. Тому людині вселяють думку, намагаючись її приспати, що нібито демони не існують, і що кожній людині присутні всі природні потреби, чим людина й живе.

«Хто має заповіді Мої й дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам». (Ін 14:21)



Деколи людина постає перед вибором між гріхом меншим чи більшим.

«Ми говоримо про моральний вибір між благом і злом, але ж іноді об’єктивно доводиться вибирати з двох неправд, як розпізнати волю Божу тоді?» (Старець Нектарій).

Стародавні патерики описують нам випадки, коли й у житті святих поставав подібний вибір. Якийсь брат прийшов до старця й попросив у нього грошей. У старця гроші були, але він збрехав і не дав їх. Інший брат, якому було відомо, що гроші є, запитав наодинці старця, як він міг збрехати. Виявилося, старець відав, що гроші потрібні на гріх. «Збрехавши, я позбавив себе від більшого гріха — потурання ближньому в смерті його душі», — сказав святий. Авва Дорофей говорить, що з двох благ треба завжди обирати більше, а з двох неправд — менше.

Страх

Страх може бути корисним, вважають св. отці: при вихованні, при виконанні законодавства; де страх, там нема злодіїв, погашений гнів, блуд, заздрість, хтивість, пихатість. Страх не тільки відганяє злі пристрасті, а і вводить всяку чесноту, дбайливість про справедливість, утримує сімейні відносини між людьми, турботу й любов до людей, жертовність, ревність до молитви.

Постійно слід бути в мирі з Богом, перебувати в почутті власної гріховності, у страху Божому, покаянні, надії, вірі, терпінні, у пам’яті про Його присутність у всьому.

Потрібен нам страх Божий. Бачачи свою неміч, надійся на Бога. «Служіть Господу зі страхом і радійте Йому з трепетом» (Пс 2:11). Світлий страх перед Богом є досконалістю, початок мудрості. «Початок мудрости — страх Господній» (Притч 1:7).

Дехто каже, що не треба Бога боятись, а треба Його любити.

Здається, все правильно, логічно, але, що насправді коїться в тих душах? Ці люди, які це стверджують і вхопилися за це, на перший погляд, логічне твердження, кажуть так, щоби покрити свої гріхи, виправдати їх. Насправді в них любові до Бога немає, а присутні гріхи є навіть смертними для душі: блуд, лихослів’я, пихатість. Любов до Господа була й у занепалих ангелів, але вони впали, бо втратили страх Господній.

Сім’я, де чоловік і жінка люблять один одного, через відсутність страху втратити один одного можуть впасти в блуд, і через це розпадаються шлюби.

Якщо ми любимо Бога, а страх розлучитися з ним відсутній, то люди легко впадають у блуд. Якщо Анголи на цьому падали, то людям це ще легше. Як вітер змінює погоду із сонячної на дощову з грозами, так душа піддатлива, за легким подувом привабливих спокус, привабившись, розлучається з Богом. Тому міцно треба триматися нам страху розлучитися з Богом на різних щаблях удосконаленості душі.

Св. Іоанн Золотоуст говорив, що Страх Божий є велике багатство, скарб, що не гине. Страх Божий народжує молитву і просвіщає совість. Божественний страх не є страх людський, як страх раба перед паном (Іоанн Золотоуст, 1858).
Джерелом страху є гріх. Хто боїться Бога, той не грішить. Тому особливого значення св. отці надавали Страху Божому, який є «Премудрість Божа».



Ревність

Істинні подвижники відчувають ревність до Бога. Ревність буває істинною й неправдивою — оманливою.

Одкровення говорить: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх». (Об’явл 3:15–16)

Ревність і сум за Богом змусять людину йти шляхом удосконалення й не відступати від нього. Якщо служба божа відбувається без завзяття, то покаяння й очищення не звершується належним чином. Тому першим ревнителем мусить бути сам священик, щоби надихати людей на цю ревність. Неможливо навчити людей то́му, що сам не знаєш, або дати людям те, що й сам не маєш.

Людей потрібно бадьорити, а не заколисувати всепрощенням чи залякувати.

Апостольський дух — це дух завзяття. Бог прощає грішника, але коли грішник грішить, сподіваючись на милосердя Боже, то це гріх нерозкаяний, і прощення за нього не так легко отримати. Є випадки, коли люди свідомо вбивають, розв’язуючи війни між народами й людьми — це одне; а є вбивство, коли людина внаслідок необережності своєї скоїла цей злочин, — це зовсім інше.

Свідомі гріхи — це наслідок жорстокого серця, а несвідомий гріх може бути розкаяним і прощеним.


Ревнуйте Господа Вседержителя і славу Його, шукайте передусім Царства Божого і правди його, і для цього потрібні бадьорість духу й духовна ревність — справжні плоди проповіді Євангелія. Бійтеся тих, хто лестить ласкавими словами і, присипляючи дух оманою, відводить людей від істини, від Духа Божого.

«Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом. Бо, не розумiючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведнiсть, вони не скорилися праведностi Божiй». (Рим 10:2–3)


Відомо, що гріх полюбляє приховуватися за образом якої-небудь із чеснот. Наприклад, слова́ про християнську любов можуть бути прикриттям іншої любові, що ми й бачимо в екуменізмі. Хто говорить про об’єднання всіх християн, насправді бажає швидше заволодіти владою над усіма християнами, ніж надати їм свободи і виявити до них любов.

А слова про ревнощі за вірою можуть бути прикриттям цієї пристрасті, щоби зберегти цю владу. Розіп’яли Ісуса Христа не за ревністю до Бога, а тому що боялися втратити владу над людьми.

І, як у першому випадку, ми маємо справу не з любов’ю, а зі псевдолюбов’ю, так і в другому випадку ми маємо справу не з ревністю, а зі псевдоревністю.


Блуд

Блуд розуму відхиляє людину від Закону Божого, а на його місці створює цілу низку філософічних напрямів, щоби виправдати людину в її спокусах. Тому, якщо ми, православні християни, будемо виправдовувати себе і свої гріхи, то це буде блудом, який розлучає людей із Богом.

Коли страху немає, то настає хаос: у людині, у державі, на землі. Армія небоєздатна, су́дді неправедно судять, керівники розкрадають народні цінності, і народ бідує. Вони можуть клястися, що люблять народ, і кричати «Слава Україні», але все це мертвечина, яка не приносить користі, а тільки знищує все заради збагачення керівників.

Яка же справжня любов має бути до Господа, і як вона пізнає́ться?

«Хто любить Мене, той виконує заповіді Мої», — казав Господь.

Тільки праця над собою і випробовування, які проходить душа в житті, надає можливість стягання Духа Святого, який, будучи в людині, перероджує її, і надає їй або повертає їй божественні властивості, з якими і відкривається любов до Господа.

Слід зауважити, що, не проходячи шлях вдосконалення, не маючи за собою чесноти, душа легко піддається оманливій любові.

Є винятки, коли в людині розвиваються чесноти як Божий дар, тут немає заперечень, бо така людина виконує їх із дитинства. Але це рідкість, і в наш час, коли гріх рекламується, як позитив, через кіно, через інтернет, у суспільстві, де гріхом вихваляються, а не соромляться, важко виховати дитину доброчесною й порядною.

Ісус Христос приніс світу Новий Завіт любові, яка виганяє страх рабський. Людство стало жити між двома страхами: між чистим, святим, і темним, спалахуючи то одним, то іншим страхом. Людина здатна поруч із піднесеними почуттями благоговіння ангельського перед ім’ям Господа Сил, виявляти й темний, демонічний страх, — у забобонах, самолюбстві та егоїзмі. Знищити у своїх переживаннях самотужки демонський страх неможливо, людині тут таблетки не допоможуть, потрібен духівник — наставник, який має владу через Ісуса Христа прощати гріхи. Демони часто являються людям у вигляді інопланетян, і коли, через покаяння на сповіді, гріх людині прощається, то влада демонів над людиною припиняється.

Один проповідник здобув багато прихильників через те, що він пропонував людям зцілення, хоч він ходіння до церкви не забороняв, а, навпаки, рекомендував це робити для виконання своєї техніки зцілення. В основу його лекцій входили сучасні методики екстрасенсорики, магії й молитов. Він стверджує, що його учні — це робітники небесних сил, і що, коли їм будуть являтись інопланетяни, то не треба лякатися, бо вони їх можуть забрати для роботи у всесвіті. Очевидно, що тут присутня омана, і хто в цю оману повірив, має залежність душі, яка перебуває під впливом темних сил, і вирватися з такої залежності людині важко.

Людина несвідома, неочищена є відкритою до доступу темних сил, оскільки вони мають у людині всі принади, які самі їй навіювали, і тому спасіння душі — в істині, яка відкриває людині духовні очі для розуміння добра і зла. Усвідомивши своє зло, вона мусить протидіяти йому, боротися з ним у собі, і тоді покаяння дасть результат, і Бог, прощаючи душі гріх, звільняє душу від влади демонів над нею. Але щоби пізнати істину, людині необхідно над цим попрацювати.

Деякі християни, і деякі православні в тому числі, не знають і не читають Святого Письма. Не знаючи Святого Письма й не читаючи його, людина обмежує себе тим, що Бог не може на людину впливати, давати їй правильні роздуми, чим відрізняється добро від зла. Де думки́ людини, там і серце її, тому, коли людина не дає можливості проявитися Богу, там завжди будуть виявляти себе демони, бо людина є духовною істотою, і вона не може відокремити себе від духу. Тобто, дух має властивості проявляти себе в істині спілкування зі Святим Духом і, якщо в омані, — з демонами, але іншого спілкування, або нейтрального, не буває. Ця відсутність нейтралітету підтверджується словами з Євангелія:

«Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення. Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох». (Лк 12:51-52)

Якщо людина має вибір волі на землі й сама визначає, з ким їй спілкуватися — з духовними особами для спасіння душі, чи з іншими в пошуках земних благ, — то, коли душа розлучається з тілом, вона втрачає свою волю, і йде туди, над чим трудилася на землі.


Частина 4





І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у обличчя її дихання життя, і стала людина душею живою. (Буття 1:7)



Тому всяке слово і думка людини є відома Богу, коли ми молимося навіть в думках, Бог чує наші молитви і знає всі діла наші.

Душа людини є частина Бога, звідси і ідуть всі розуміння і пояснення всього духовного світу, чому Бог терпить нас і не знищує нас за беззаконня наші, а довго терпить і чекає наше навернення, повернення блудного сина.


«Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом. Ісус відповів їм: чи не написано в законі Вашому: Я сказав, що Ви боги? Якщо назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання.» (Івана 10:35)



Земний шлях нам даний тернистий, щоб ми пройшовши цей шлях, навчились розрізняти добро і зло, щоб не стати на шлях демонів і не стати подібним їм. Віддалятись від них, бо спілкуючись з ним людина подібно Єві легко піддасться спокусам і віддалиться від Духу Божого. Лиш тоді коли душа буде цінити Господа, любити Його і, маючи страх божий залишитись без Бога, вона буде виконувати Заповіді Його і Волю Його і тоді Бог може довіритись цій душі, що вона не внесе в Царство Його смуту і зло.

Все, що сотворив Бог є чудовим: небо, земля, моря, дерева, птахи, риби і тварини, все це є гарним і живим і довершені всього Господь створив людину як завершення всього живого і, тому ми бачимо що все це є прекрасним, але людина часто забуває дякувати Богові за все це. Вона своєю діяльністю нищить всю красу на Землі і, передбачаючи, що вона може знищити, і все життя на Землі, вона вже планує залізти в космос. Ну і що вона доброго може зробити в космосі, не теж саме що з Землею?


Розум і серце

Розум і серце людини невід’ємні частини душі, які направляють або контролюють волю, незалежно при тілі душа чи без тіла. При тілі душа несе подвійну місію інтереси душі і тіла.

Розум і серце душі повинні працювати на захист і збереження чистоти душі, щоб не пошкодити серце, повинен включатись розум, щоб не пошкодився розум треба вмикати серце. Повинні бути гальма в людині, щоб зберегти свою душу, ось для чого є Святе Письмо і Закон Божий.

Якщо розум і серце перемикати тільки на тіло тоді інтереси душі і її самозбереження не працюють і людина нехтує Святим Письмом і Законом починає руйнувати в собі властивості Бога і ставати подібною тварині.

Розум людини і серце людини має пам'ять, відчуття насолоди, гіркоти бруду гріха. Дуже часто ми за насолодою не відчуваємо гіркоти гріха, коли ми робимо іншим людям і навіть Богу завдаємо своєю пихатістю шкоду. Коли ми попробуємо свою нечесть і гіркоту лиш тоді нам вже не до радостей, лиш тоді ми робимось філософами, і лиш тоді ми шукаємо причину, ну і, звісно, що всі відповіді нас ведуть до Бога, а Він дав нам Закони, які записані в Святому Письмі. Тоді ми штурмуємо Біблію, виписуємо одкровення і починаємо міняти своє життя, але й тут не всі мають завзятість йти далі, деякі зупиняються і повертаються в своє болото назад.

Розум і серце людини повинні працювати, щоб змінити свій напрям, і це можливо тут тільки на Землі, преображення людині відбувається внаслідок істини, яку не зупиняючи, повинна шукати людина, живучи на Землі. Там на небесах вже не можна щось змінити, душа попадає в обителі за властивостями її розуму і серцю. Тільки тут на Землі проходячи вогонь, воду і мідні труби ми випробовуємось, і можемо змінити свої якості шляхом праці над собою. А поки душа спить, а очі засліплені, то дух людини служить нечистому. Тому Бог, як Творець, піклується про нас, старається нам надати самому вирішувати свою долю за власним бажанням.

Народження Ісуса Христа і Його земний шлях, це не символ і не історичний факт, який загубив актуальність, а, перш за все, шлях, для кожної людини, яким повинна пройти, щоб війти в Царство Небесне. Ця дорога не солодка, а хресний хід в якому випробовується душа її віра, щоб укріпити того, хто бажає спасіння. Все це проходить невидимо для інших людей, а буває, що і навпаки замість похвали людина отримує від знайомих, друзів, родичів презирство, а то буває і гоніння.


Можна навести багато прикладів коли благочестиві подвижники зазнали гоніння від своїх братів по вірі. о. Іона був благочестивим ченцем і мав явлення Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці, мав дар прозорливості, до нього приїжджали багато прочан, щоб отримати пораду і втіху для душі і більшість Київського монастирського духовенства була недоброзичливо налаштована до нього. Лаврському чернецтву було надзвичайно неприємно, що прочани з Лаври йдуть в Троїцький монастир до о. Іони, і вони давали прочанам брехливі відомості. Наприклад, про те, що о. Іона давно вже помер, а монастир закритий і замкнений.

Один лаврський монах запитав одного із троїцьких ченців: "Так скажіть, будь ласка, коли Іона, нарешті, помре?" Обурившись цим питанням, Троїцький чернець відповів: "Знаєте, сказано: праведниці на віки живуть". Запитувач так і відскочив назад з переляком. "Ось як, і не дочекаєшся, значить, ще його смерті".

Один поміщик, відвідавши Лавру, спитав ченця, чи далеко до о. Іони. "Так, дуже далеко, кілометрів п'ятдесят". - "Далеченько, - сказав поміщик, - а хоч би й сто, я все одно поїду". Вийшов він з готелю і питає візника: "Скільки візьмеш до о. Іони? Знаєш дорогу?" - "Як не знати, три карбованця візьму". Поміщик здивувався, як це за 50 кілометрів брати 3 карбованця, і питає: "Та ти добре знаєш дорогу? Скільки ж туди кілометрів?" Той каже, що кілометрів три. Тут зрозумів поміщик обман ченця і ворожнечу до о. Іони Лаври.

До о. Іони в монастирі, де був він переведений, прочан приходило мало і в монастирі не вистачало грошей, були вільні порядки, ченці покидали монастир після служби, ходили по місту навідувались до знайомих та родичів. Отець Іона заборонив вольності ченців, так як монахи повинні бути в монастирі.

Після появи в монастирі отця Іони пішли чутки про благовірного подвижника і прочани почали навідуватись в цей монастир, монастир ожив, бо з прочанами збільшилась казна монастиря, в ченців появились гроші. Але так як їм було заборонено покидати монастир, в деяких ченців виникла ненависть до о. Іони: "Звідки його біс приніс до нас, на що нам гроші, коли нам свободи немає. Ми всі сидимо в монастирі, наче в тюрмі, не можемо вийти нікуди - це каторга, а не життя - Сибір; ні на годину не можна вийти за ворота не можна". Як тільки його не називали - і чарівником, і чаклуном.

Одного разу в церкві обурений о. Гервасій каже: "Не слухайте, панове, Ви всі, здається, люди розумні, дорослі, маєте свої поняття, і Ви спокусилися в цього підлесника. Це не людина, а у плоті диявол, це розбійник, він всіх нас замучив, і Ви, добрі люди, слухаєте цього божевільного підлесника. Ось дивіться, як ми його в особі вашій поважаємо". І о. Гервасій схопив о. Іону за бороду, за волосся і за глотку, а інші отці били його палицями, примовляючи: "Ось як величають вашого святошу".



Старець Іона завжди давав прочанам при благословенні цидулки, які завжди відповідали проблемам цих людей. Якщо іноді і здавалося, що цидулки з аркушем паперу, на якому написані передбачення, не підходять до становища цих людей в той час, наступні події виправдовували прозорливість старця. Треба мати на увазі, що о. Іона на загальному благословенні ні з ким не говорив і звичайним шляхом не міг нічого знати про людей, яких бачив вперше. Якось купка прочан з Канівського повіту Київської області, села Паток, в Лаврі обговорювали між собою питання, що треба зайти до о. Іони по благословення і отримати від нього цидулки з аркушем паперу. Будучи в цій компанії, два хлопця кажуть: "На що нам його аркуші паперу, прочитаємо їх і кинемо, а от якби він дав нам по карбованцю, це справа інша". Всі вони вирушили в Троїцький монастир і з'явилися до старця. Були у нього і ті два хлопці. Всім іншим о. Іона за звичаєм своїм дав по аркушеві і по просфорі, а тим двом хлопцям, нічого їм не кажучи, подав по рублю. На монастирському подвір'ї вони, сміючись, розповідали про свої недавні слова і показували отримані ними карбованці.



Коли ми розмовляємо, то розум наш перш за все, звертається до пам’яті, щоб як можна швидше прореагувати. Він не аналізує, для аналізу потрібен час, якого нам не вистачає. А іноді це питання відкидаємо, бо вважаємо, що ми вже достатньо досвідчені в цьому питанні і витратити час на аналіз порожніх питань не варто.

Тому християни, які повірили оманливим вченням, для свого освідчення і, проаналізувавши вклали в свою пам'ять завчені тези віри, вже не здатні сприймати те, що говориться в православ’ї. Особливо коли розвинуте, а не очищене марнославство, шляхом смирення, вони вважають, що їхнє вчення вище православного та істинне.

Що ж, це властивості розуму, воно не тільки є в християнах, воно спрацьовує і в інших вірах.

Чому все ж таки існують суперечки і розбіжності бачення в християнстві?

Православні користуються пам’яттю передання, і розсудливості можуть порівняти вчення, з тим що говорили і наставляли подвижники благочестя – святі отці. Своїми подвигами вони удостоїлись благодаті Божої, яка давала їм надзвичайні властивості душі і істинного розуміння добра і зла.

Що це за подвиги, які деякі християни вважають за оману?

Це довгі молитви, читання псалтиря, пости, боротьба з самим собою, з своїми бажаннями, пристрастями, це виховання в собі смирення, це стягання Духа Святого.

Чому відмовляються від тих подвигів інші?

Важка праця над собою потребує багато часу і обмежень в своїх бажань і пристрастей і тому шукаючи виправдання, потрапивши в оману, опираються тільки на віру.

Говорячи, що в них багато проблем і потреб, і що вони їх всі передають Господу.

З одного боку все здається розумно і правильно, але ми проявляємо свою бездіяльність, без діл віра мертва. Опираючись тільки на віру, і віруючи, що це є достатнім для спасіння є оманливим.

Часто бувають пастирі, які вважають, що вони лиш вірую спасаються дозволяють собі розслабитись, дозволяючи собі не обмежувати в бажаннях, бо вони достойні Царства Небесного. Пристрасті природні вони мають властивість збільшувати свої потреби і можливості, якщо тварина обмежена в своїх можливостях, то людина може їх розвивати до безконечності. Бажання наситити своє тіло, блудом як природним – тілесним так і духовним, виправдовуючи свої бажання, створюють філософічні аргументи свого бачення на створення світу і його існування.

Ці пристрасті людину доводять до сильного блуду, забираючи у бідних прихожан останнє. Пастирі будують собі палаци, використовуючи владу над людьми, роблять їх покірними рабами, створюють гареми і.т.д.

Що, першою чергою, ми бачимо в православних, це всюди і завжди акцент робиться на смирення і терпіння, що, насамперед, повинна людина виховати в собі, щоб йти шляхом спасіння. І так через смирення відкриваються очі душі, які починають бачити себе своєї пристрасті жахатись від них, прибігати до покаяння.

Багато є тих, які залишили своє життя на Землі без покаяння, хотіли б хоч на декілька хвилин повернутись в тіло, щоб покаятись і розрішити свої гріхи і позбавитись мук, але це неможливо. Неможливо лиш тому що в їхньому житті Господь давав людині не раз замислитись і змінити своє життя, але ця душа проявила байдужість і легковажність.


Не нехтуй своїм порятунком.

Одні вважають, що духовної освіти потрібно закінчити духовну семінарію, а інші щоб стати духівником треба мати вищу освіту.

Розум і серце людини працюють як кермо і мотор машини, куди ми їх направимо, туди вони будуть працювати і від душі залежить шлях по якому треба їхати. Можна закінчити духовну семінарію але стати атеїстом і займатись цькуванням християн, можна по Закону Божому мати найкращу оцінку, але стати тираном, що у нашій історії вже було.

Більшість отців православного благочестя не мали жодної освіти навіть були неграмотні, але через прозорливість Духа Божого відкривали людям таємниці, які могли знати тільки вони.


Поліцейський з міста Арідая, пан Василь Цолакіс, розповідає: «Мій знайомий поїхав за кордон. На жаль, там він зв'язався з протестантами і, ставши протестантом, відмовився від православ'я.
Одного разу він прийшов до мене на роботу і, побачивши у мене в кабінеті фотографію Паїсія Святоорця, з жахом сказав: "А цього ченця я знаю. Десять років тому з двома знайомими я відвідав його келію. Коли ми прийшли до нього, двох моїх супутників він впустив, а мене вигнав. Він сказав мені, що я єретик, бо не вірю в Божу Матір і святих».


Одне з одкровень по цьому питанню, що саме діла визначаться важливими на суді можна навести свідчення блаженної Феодори про митарства, які проходить душа після смерті, які визначають долю християн куди вони попадуть.

Тому теза, що всі християни попадають в Царство Боже по вірі є не правильною. Віра лиш дає напрямок, пропонує взятись за себе і працювати над собою. Тому віра не дає гарантії входження в Царство Боже, як деякі думають, що через віру вони спасуться.


Розповідь блаженної Федори про митарства

(Скорочений варіант)


У преп. Василя була послушниця Федора, яка багато служила йому; прийнявши чернечий чин, вона відійшла до Господа. Одному з учнів преподобного, Григорію, прийшло бажання дізнатися, де знаходиться після своєї смерті Федора.
І ось Григорій побачив її уві сні - у світлій обителі, повній небесної слави і невимовних благ, яка була уготована Богом преп. Василю і в якій була Федора за його молитвами. Побачивши її, Григорій зрадів і запитав її, як розлучилася душа її від тіла, що вона бачила при своїй кончині, і як проходила митарства. На ці питання Федора відповідала йому так:

"Чадо Григорія, страшне і жахливе довелося бачити і чути за мої справи, але за допомогою і за молитвами отця нашого преподобного Василя мені все було легко.

Отже, коли настав час відлучення душі моєї від тіла, я побачила навколо мого ліжка безліч ефіопів, чорних як сажа, або смола, з палаючими як вугілля очима. Вони підняли шум і крик: одні ревли, як скоти і звірі, інші гавкали, як собаки, інші вили як вовки, а інші хрюкали, як свині. Всі вони, дивлячись на мене, шаленіли, погрожували, скрегочучи зубами, як ніби бажаючи мене з'їсти; вони готували хартії, в яких були записані всі мої погані справи. Тоді бідна душа моя прийшла в трепет; муки смертної ніби не існувало для мене: грізне бачення страшних ефіопів було для мене другою, більш страшною смертю. Я відвертала очі, щоб не бачити їх жахливих осіб, але вони були скрізь і звідусіль лунали їхні голоси.

Коли я абсолютно знемогла, то побачила, що підходили до мене в образі красивих юнаків двох янголів Божих; особи їх були світлі, очі дивилися з любов'ю, волосся на голові було світле, як сніг, і блищало, як золото; одяг був схожий на світло блискавки, і на грудях вони були хрестоподібно підперезані золотими поясами. Підійшовши до мого ліжка, вони стали біля мене з правого боку, тихо розмовляючи між собою. Побачивши їх, я зраділа; чорні ж ефіопи затріпотіли і відійшли подалі; один зі світлих юнаків звернувся до них з такими словами: "О безсоромні, прокляті, похмурі і злі вороги роду людського! Навіщо ви завжди поспішаєте прийти до одру вмираючих, виробляючи шум, страхітливий і приводите в сум'яття кожну душу, розлучати від тіла? Але не радійте дуже, тут ви нічого не знайдете, бо Бог милостивий до неї і нема вам наділу і частки в цій душі ". Вислухавши це, ефіопи заметушилися, підняли сильний крик, кажучи: "Як ми не маємо частини в цій душі? А це гріхи чиї, - говорили вони, показуючи на сувої, де були записані всі мої погані справи, - чи не вона зробила ось це і це?"
Але Янголи стали відшукувати мої добрі справи і, за Божою благодаттю, знаходили і збирали все, що за допомогою Господньої зроблено було мною доброго: милостиню чи я коли подала, або нагодувала голодного, або спраглого напоїла, або одягла оголеного, або ввела мандрівника в будинок свій і заспокоїла його, або прислужилася святим, або відвідала хворого і знаходиться в темниці і допомогла йому, або коли з ретельністю ходила до церкви і молилася з розчуленням і сльозами, або коли з увагою слухала церковне читання і спів, або приносила до церкви ладан і свічки, або справляла, яке інше якесь приношення, або вливала дерев'яне масло в лампади перед святими іконами і цілувала їх з благоговінням, або коли постилась і в усі святі пости в середу і в п'ятницю не куштувала їжі, або скільки коли поклонів зробила і молилася ночами, або коли всією душею зверталася до Бога і плакала над своїми гріхами, або коли з повним серцевим каяттям сповідувала Богу перед своїм духовним батьком свої гріхи і намагалася їх загладити добрими справами, або коли для ближнього зробила якесь добро, або коли не розсердилася на ворогуючого на мене, або коли перенесла якусь образу і лайку, і не пам'ятала їх і не сердилась за них, або коли віддала добром за зло, або коли впокорювала себе або журилася про чужу біду, або сама була хвора і покірно терпіла, або співчувала іншим хворим, і втішила плаче, або подала кому руку допомоги, або допомогла в добрій справі, або втримала кого від поганого, або коли не звертала уваги на справи суєтні, або утримувалася від марної клятви чи наклепу і пустослів'я, і всі інші мої найменші справи збирали Янголи, готуючись жити проти моїх гріхів. Ефіопи, бачачи це, скрегочуть зубами, тому що хотіли викрасти мене перед ангелами і відвести на дно пекла. В цей час несподівано з'явився там же преподобний отець наш Василь і сказав святим Янголам: "Господи мої, ця душа багато служила мені, заспокоюючи мою старість, і я молився Богу, і Він віддав її мені". Сказавши це, він вийняв з-за пазухи золотий мішечок, весь повний, як я думала, чистим золотом, і віддав його святим янголам, сказавши: "Коли будете проходити повітряними поневіряннями і лукаві духи почнуть знущатись над цією душею, викуповуйте її цим з її боргів; я за благодаттю Божою багатий, тому що багато скарбів зібрав собі своїми працями, і дарую цей мішечок душі, що служила мені". Сказавши це, він зник. Лукаві біси, бачачи це, перебували в подиві і, піднявши плачевні крики, теж зникли. Тоді угодник Божий Василь прийшов знову і приніс багато посудин з чистим маслом, дорогим світом і, відкриваючи один за іншим в кожній посудині, вилив все на мене, і від мене розлилися пахощі. Тоді я зрозуміла, що змінилася і стала особливо світла. Святий же знову звернувся до Янголів з наступними словами: "Господи мої, коли ви зробите все, що потрібно для цієї душі, відведіть її в приготований мені Господом Богом будинок і поселите її там". Сказавши це, він став невидимий, а Янголи взяли мене, і ми по повітрю пішли на схід, піднімаючись до неба.



Митарство 1-е

Митарство, на якому випробовуються гріхи пустослів'я. Тут ми зупинилися. Нам винесли безліч сувоїв, де були записані всі слова, які я тільки говорила ще змалку, все, що було сказано мною, необдуманого і, тим більше, сороміцького. Тут же були записані всі блюзнірські справи моєї молодості, а також випадки дозвільного сміху, до якого так схильна юність.


Митарство 2-е


Ми наблизилися до іншого митарства, названого митарство неправди. Тут людина віддає звіт за всяке брехливе слово, а переважно за клятвопорушення, за марні закликання імені Господнього, за неправдиві свідчення, за невиконання даних Богу обітниць, за нещиру сповідь у гріхах і за все тому подібне, коли людина вдається до брехні.


Митарство 3-е

Митарство засудження і наклепу. Тут, коли зупинили нас, я побачила як важко грішить той, хто засуджує свого ближнього, і як багато зла, коли один обмовляє на іншого, знеславлення його, лає, коли лається і сміється над чужими гріхами, не звертаючи уваги на свої власні. Грізні духи відчувають грішних в цьому за те, що вони передбачають сан Христовий і робляться суддями і згубниками своїх ближніх, коли як самі незмірно більше гідні осуду.


Митарство 4-е

Митарство обжерливості. Назустріч нам вибігли кепські духи, радіючи, що до них йде нова жертва. Зовнішній вигляд цих духів був потворний: вони зображували собою різні види сластолюбних черевоугодників і мерзенних п'яниць; несли блюда і чаші з наїдками і різним питвом. Їжа і питво з вигляду теж були бридкі, походили на смердючий гній і блювотину. Духи цього митарства здавалися перенасиченими і п'яними, вони скакали з музикою в руках і робили все, що зазвичай роблять бенкетуючі, і насміхалися з душам грішних, яких вони призводили до поневірянь.


Митарство 5-е

Митарство лінощів, на якому людина дає відповідь за всі дні і години, проведені в неробстві. Тут же затримуються і дармоїди, які харчуються чужою працею, і ті, що бажають самі нічого робити, або беруть плату за невиконану роботу. Там же запитують звіт з тих, які не піклуються про славу імені Божого і лінуються в святкові та недільні дні ходити до Божественної Літургії та інших служб Божих. Тут же випробовуються недбалість і смуток, лінощі і недбальство про свою душу як мирських людей, так і духовних, і багато звідси відводяться в прірву.


Митарство 6-е

Митарство злодійства.


Митарство 7-е

Митарства сріблолюбства й скнарості.


Митарство 8-е

Митарство хабарництва, де випробовуються віддають в зростання свої гроші і через те отримують несправедливі надбання. Тут же віддають звіт ті, хто привласнює собі чуже.



Митарство 9-е

Митарство неправди, де катують всіх неправедних суддів, які свій суд ведуть за гроші, виправдовують винних, засуджують невинних; тут катуються ті, хто не віддає належної плати найманцям або при торгівлі вживає неправильну міру тощо.


Митарство 10-е

Митарство заздрості.


Митарство 11-е

Митарство гордості, де пишні та горді духи відчувають тих, хто пихатий, багато думає про себе і називається; особливо ж ретельно тут відчувають душі тих, хто нешанобливий до отця і матері, а також до поставлених від Бога владі: розглядаються випадки непокори їм, і інші справи гордості, і пихаті слова.


Митарство 12-е

Митарство гніву і люті.


Митарства 13-е


Митарство зла, на якому немилосердно мучаться ті, хто в серці своєму живить зло на ближнього і відплачує злом за зло.

Митарство 14-е

Митарство вбивства. Тут мучаться не одне тільки розбійництво, але вимагають звіту за всяку заподіяну кому-небудь кару, за всякий удар по плечах або по голові, по щоці або по шиї, або коли хто з гнівом відштовхує від себе ближнього.


Митарство 15-е

Митарство, де мучаться за чарування, чаклунство, чари, нашіптування, закликання демонів. Духи цього митарства за своїм видом схожі на чотириногих гадів, на скорпіонів, змій і жаб; одним словом, страшно і бридко дивитися на них.


Коли ми стали сходити вище, я запитала Янголів, що водили мене: "Господи мої, чи всі християни проходять ці митарства і чи немає для кого можливості пройти тут без катування і страху?" Святі Янголи відповідали мені: "Для душ віруючих, висхідних на небо, іншого шляху немає - всі йдуть тут, але не всі бувають так випробуванні на поневіряння, як ти, а тільки тобі подібні грішники, тобто ті, які з сорому не відчиняли щиро духовному отцю всіх своїх гріхів на сповіді. Якщо ж хто покається щиро в усіх гріхах, то гріхи по милосердя Божого, невидимо загладжуються, і коли така душа проходить тут, повітряні мучителі відкривають книги свої та нічого не знаходять записаного за нею, тоді вони вже не можуть налякати її, заподіє їй чогось неприємного, і душа в радості сходить до престолу благодаті. І ти, якби у всьому розкаялася перед духовним батьком і отримала від нього дозвіл, уникнула б жахів проходження по митарства, але допомагає тобі ще щось, що ти давно перестала творити смертні гріхи і вже багато років проводиш доброчесне життя, а головним чином допомагають тобі молитви святого Василя, з яким ти старанно служила на Землі ".

Митарство 16-е

Митарство названим блудним, де катуючи людей за будь-яку розпусту і за всілякі нечисті гріховні думки, за згоду на гріх, за кепські дотики і пристрасні дотики. Князь цього митарства сидів на престолі одягнений в смердючий поганий одяг, скроплений кривавою піною і замінював йому царську багряницю перед ним стояло безліч бісів.


Митарства 17-е

Наступне поневіряння було митарства перелюбу, де катуючи гріхи живуть в шлюбі: якщо хто не зберіг подружньої вірності, осквернив своє ложе - тут повинен дати звіт. Мучаться тут також і ті, хто грішний у викраденні для розпусти, в насильстві. Тут же відчувають осіб, які присвятили себе Богу і дали обітницю цнотливості, але не зберегли початкового стану свою обітницю і впали в блуд; муки цих особливо важкі.


Митарства 18-е

Після цього ми досягли митарства содомського, де катуючи гріхи, незгодні ні з чоловічим, ні з жіночим єством, а також злягання з бісами і тваринами, і кровозмішення, і інші таємні гріхи цього роду, про які соромно і згадати. Князь цього митарства, скверни з усіх бісів, його оточували, був весь покритий смердючими гноєм; неподобство його важко описати.


Митарства 19-е

Після блудних митарств ми прийшли до поневірянь єресей, де катують людей за неправильні думки про предмети віри, а також за відступництво від православної віри, недовіру до істинного вчення, сумнівів у вірі, блюзнірство тощо. Це поневіряння я пройшла без зупинки, і ми були вже недалеко від воріт небесних.

Митарства 20-е

Але перш, ніж ми досягли входу в Царство Небесне, нас зустріли злі духи останнього митарства, яке називається митарство немилосердя і жорстокосердості. Мучителі цього митарства особливо жорстокі, тим більше їх князь. А на вигляд він сухий, сумовитий і в люті душить немилосердним вогнем. У цьому митарстві без будь-якої пощади випробовуються душі немилосердних. І якщо хто вчинить багато подвигів, які дотримувалися строго посту, невсипущим в молитвах, що зберіг чистоту серця і умертвити плоть стриманістю, але був немилосердний, немилостивий, глухий до благань ближнього свого - той з цього митарства зводиться долу, опиняється в пекельній безодні і не отримує вибачення навіки.

Федора, за молитвами преподобного Василя, всі митарства пройшла безперешкодно.
На цьому скінчився ряд повітряних митарств, і ми з радістю наблизилися до брами небесної. Врата ці були світлі, мов кришталь, і кругом видно було сяйво, яке неможливо описати; в них сяяли сонцеподібні юнаки, які побачивши мене, провідну Янголами до небесних брам, справдилися радості від того, що я покриваюся милосердям Божим, пройшла всі повітряні митарства. Вони люб'язно зустріли нас і ввели всередину.
Що я там бачила і що чула, Григорій - це неможливо описати! Я приведена була до Престолу неприступною слави Божої, Який був оточений херувимами, Серафимами і безліччю військ небесних, вихваляли Бога невимовними піснями; я впала на коліна і вклонилася невидимому і недоступному для розуму людського Божеству. Тоді небесні сили оспівали пресолодку пісню, вихваляючи милосердя Боже, яке не можуть виснажити гріхи людей, і почувся голос, що звелів супроводжувати мене Янголам, щоб вони відвели мене дивитися обителі святих, а також всі муки грішних і потім заспокоїли мене в обителі, яку приготував для блаженного Василя. З цього велінням мене водили скрізь, і бачила я сповнені слави і благодаті селища і обителі, приготовані для люблячих Бога. Провідні мене показували мені окремо і обителі Апостолів, і обителі пророків, і обителі Мучеників, і обителі святительські, і обителі особливі для кожного чину святих. Кожна обитель відрізнялася незвичайною красою, а по довжині і ширині кожну я могла порівняти з Царгородом, якби тільки вони не були ще краще і не мали безлічі пресвітлих, не руками зроблених кімнат. Всі колишні там, бачачи мене, раділи моєму порятунку, зустрічали і цілували, прославляючи Бога, який позбавив мене від лукавого.

Коли ми обійшли ці обителі, мене звели в пекло, і там я бачила нестерпні страшні муки, які уготовані в пекло для грішників. Показуючи їх, Янголи, що водили мене, говорили мені: "Бачиш, Федора, від яких мук, по молитвам святого Василя, викупив тебе Господь". Я чула там крики і плач і гіркі ридання; одні стогнали, інші озлоблено вигукували: на жаль нам! Були й такі, які проклинали день свого народження, але не було нікого, хто б пошкодував їх. Закінчивши огляд місць мук, Ангели вивели мене звідти і привели в обитель преподобного Василя, сказавши мені: "Нині преподобний Василь робить по тобі пам'ять". Тоді я зрозуміла, що прийшла на це місце спокою через сорок днів після мого розлучення від тіла ".
Все це блаженна Теодора переказала Григорію в сонному баченні і показала йому красу тієї обителі і духовні багатства, які здобули великотрудні подвигами преподобного Василя; показала також Григорію Федора і насолоду, і славу, і різні золоті листі і рясні плодами сади, і взагалі все духовне радість праведних.



РОЗУМ І СЕРЦЕ
Розум і серце людини мають властивості; відчувати, аналізувати, вибирати добро чи зло, між тілесним і духовним. Вони можуть блудити перекручувати розуміння справедливості і честі, говорячи про добро чинити зло, говорячи про справедливість обдурювати людей, що приводить до деградації людини її значення в створеному світі.

Тому в православ’ї важливим вважається молитва стягання Духа Святого, який навчає і направляє на праведну дорогу. Але все це без пристрасті, якби самим собою при очищенні душі, від всіх пристрастей. Коли душа вимагає від Бога Духа Його, будучи ще не очищена легко впадає в оману, де темні сили ведуть її до неправдивої святості, до блуду розуму і навіть до самогубства.

Людина, як корабель, а віра - це штурвал і коли скерувати людину не в правильному напрямку, то корабель буде довго плавати по морям, виснажиться, дно заросте ракушняком, вітрила порвуться від штормів, закінчаться питна вода, продукти і корабель затоне.

Коли демони керують розумними силами людини, людина втрачає здоровий контроль над своїми помислами і міркуваннями; втрачає інтерес до Істини, а нерідко сприймає правду, як брехню.

При затьмаренні розуму і серця людини демони володіють вольовою сферою душі, і в людині утворюється стійка схильність до зла. За цих обставин вона просто не може відмовитися від зла, і направити зусилля на вчинення добра.
В результаті охоплення чуттєвої сфери перекручується природна для людини здатність радіти добру і боротися з гріхом. Гріх починає здаватися їй особливо солодким, а життя за законом Божим, по совісті - безрадісним і нудним.

Святитель Ігнатій Брянчанінов визначав стан омани наступним чином: «Примана є пошкодження людської природи брехнею. Омана є стан всіх людей, без винятку, створена падінням праотців наших. Всі ми - в принаді. Знання цього є найбільше запобігання принади. Найбільша омана - визнавати себе вільним від принади».

Розум і серце людини повинні допомагати людині в її духовному вдосконаленні, визначати стан чи ті дії, відчуття і знання є правдиві чи оманою, в розсудливості проявляти смиренність.

Коли розум людини глушиться, прагнення швидко очиститись і отримати знамення і замість розсудливості все сприймає на віру, то демони легко заволодівають таким розумом, від якого людина відмовилась. Оволодівши розумом людини, демони оманою відводять людину від істини.


Послух

Старці часто відмовлялись від послушників, знаючи що це важка, а деколи не вдячна праця з людиною, кожна людина повинна прикласти свої зусилля для спасіння, а інакше ніхто не зможе їй допомогти.

Послух повинен служити людині як праця над собою; над гординею, блудом, злими помислами, щоб виробити смирення яке необхідне для очищення душі.

Буває так, що від послушника вимагають беззаперечного виконання тих чи інших дій, бо так вимагає Бог, а з Богом сперечатись не можна. Тут явні ознаки омани, які часто мають погані наслідки, послушники перетворюються на тварин і деколи божеволіють і деколи буває впадають в блуд і самогубство.

Тому ми знову звертаємось до православного вчення по цьому питанню, бо воно накопичило багато знань, які необхідні для християнина, щоб не впасти в цю оману і не загубити свою душу. Бог не забирає волю в людини, але попереджає про наслідки неправильного вибору.


Старець Паїсій Святогорець

"Знаєте, скільки людей приходять до мене і просять, щоб я допоміг їм в якійсь їх скруті? Але при цьому ці люди ні на сповідь, ні до церкви не хочуть йти! "А в церкву-то хоч ти ходиш?" - питаю. "Ні. Я прийшов до тебе, щоб ти мене зцілив ". -" А ти хоч коли-небудь сповідався? "- питаю знову." Ні. Я прийшов до тебе, щоб ти мене зцілив ". -" Але як же я тебе вилікую? Тобі потрібно покаятися в своїх гріхах, потрібно сповідатися, ходити в храм, причащатися - якщо ти маєш на це благословення свого духівника, - а я буду молитися за твоє здоров'я. Невже ти забуваєш, що є і інше життя і до нього необхідно приготуватися? "-" Слухай, батько, - заперечують у відповідь такі люди, - все те, про що ти говориш - церкви, інше життя тощо, - нас не займає. Все це казки. Я був у чаклунів, був у екстрасенсів, і вони не змогли мене зцілити. І ось я дізнався, що зцілити мене можеш ти ". Уявляєте, що діється!" (Старець Паїсій Святогорець).


Інший чернець-келліот понадіявся на себе і на свої знання, тому й не став відкривати свої помисли більш досвідченому духовному отцю. Так він і жив як підказував йому помисел. Внаслідок цього нещасний впав в оману і прийняв Янгола пітьми за Янгола світла. Навчений Янголом пітьми бути непристойним, монах впав у гординю і думав, що своїми чеснотами перевершує всіх. Одного разу, він прийшов до святого Нифона. На питання, навіщо він прийшов, той відповідав:
- Подивитися на тебе, який знаменитий чеснотою.
Святий на це зауважив:
- Як це ти, такий великий і грізний, зійшов до того, що прийшов до мене, нікчемного і убогого?
- Бог надав мені благодіяння, і дар, який я маю - від Бога.
- Брат, дар Божий є смирення. Помисел від Бога - думати про себе, що ти останній з усіх, помисел від Бога - досягти великих чеснот і думати, що ти гірше за всіх. А те, що ти загордився, це принадність від сатани, який тебе і навчив всьому.


Святитель Феофан Затворник. Листи. Випуск 4. З листа 322.
Принади нема чого боятися. Вона трапляється з людьми, які починають думати, що як зайшла теплота в серці, то це вже і є кінець досконалості. А тут тільки початок, і то, можливо, не міцне. Бо і теплота, і умиління серця бувають і природні, плід зосередження уваги. А треба працювати і працювати, чекати і чекати, поки природне замінено буде благодатним. Найкраще, ніколи не почитати думати що я досягнув чогось, а завжди бачити себе жебраком, оголеним, сліпим і нікуди не придатним.



Архімандрит Єфрем Святогорець
Почутий тобою голос, який сказав тобі: «Христос очистив тебе від гріха і умертвив твої пристрасті», - від диявола. Це перша сходинка, яка веде людину до принади і смерті. Якщо людина послухає диявола, зверне на нього свою увагу, якщо серце її насолода і погодиться з тим, що ці диявольські слова - істина, негайно сатана приходить більш відчутно і поступово-поступово бере владу над людиною. Тоді потрібен великий труд, щоб звільнитися від нього.
You need to be logged in to comment